Днями в Одесі сталася унікальна подія.

Відбулася презентація книги «Моя сто двадцять перша. Книжка спогадів».

Обкладинка та торець книги «Моя сто двадцять перша. Книга спогадів»

Можливо, хтось спитає: «А що тут унікального?». І навіть додасть: «Мінімум раз на тиждень тільки на сторінках Facebook з'являються повідомлення про те, що якийсь автор чи навіть група авторів випустили свою книгу, альманах, збірку...».

Так, це так.

Але книга, про яку я говорю, сама по собі унікальна.

Спочатку на згаданому Facebook було створено дві тематичні групи: «Школа 121, Одеса, Україна» та «Школа 121, Одеса, Україна. Спільнота випускників та учителів минулих років».

Потім, у 2022 році, з'явилося повідомлення (наводжу констатуючу частину):

«Шановні випускники 121-ої школи!

У вас ще є можливість надіслати ваші спогади про школу, фотографії та внесок для видання збірки “Моя сто двадцять перша” (умовна назва) – до 30 квітня 2024 року.

Чекаємо на спогади і фото.

Просимо надсилати внески (без яких видання не зможе здійснитись).

Прізвища спонсорів книги будуть "золотими" літерами вписані в передмову.

Запрошуємо бажаючих взяти участь у роботі редколегії.

Дякуємо всім, хто відгукнеться!

Адміністрація сторінки».

* * *

Коли я побачив цю інформацію, тут же розповів батькові, Борису Амчиславському, який навчався у 121-й школі з 1947 до 1953 р. (з п'ятого класу до випуску).

Заклик написати спогади та поділитися фотографіями він сприйняв як обов'язковий до виконання. Більше того, за останні роки нашої роботи над «Утьосівською енциклопедією» тато намагався не відволікатися ні на що. А в даному випадку він відклав свою роботу на 10 днів або, можливо, і на два тижні.

Спочатку кілька днів він розбирав свої фотоальбоми та пакети з фотографіями. Розбирався із підписами на них. Він навіть зателефонував деяким зі своїх однокласників в Україні та Німеччині, щоб уточнити якісь факти.

Коли я вкотре прийшов до батька, він запросив мене до комп'ютера, показав набраний текст, після чого ми відсканували відібрані ним фотографії, і я допоміг усе це поставити на фейсбуківську сторінку «Школа 121, Одеса, Україна».

Батьковi спогади відкривають розділ «Спогади випускників»

Випускна свiтлина татового класу

Я підтримував контакти з Раєю Крайовою (Галяс). Коли було визначено орієнтовну вартість книги, одразу ж переказав плату за два екземпляри.

На жаль, наприкінці березня 2024 року тато пішов із життя...

Він не дочекався листопадової інформації:

«Шановні випускники!

Виходить з друку книга спогадів про 121 школу - 366 сторінок, понад чотириста чорно-білих і кольорових фотографій (видавництво “Астропринт”).

До книги входять спогади вчителів та випускників, фотовернісажи про вчителів та учнів 1940-х – 1990-х рр., фрагменти з поезії та прози випускників різних років.

Собівартість книги – 1700 гр.

Ще раз висловлюємо вдячність спонсорам [на диво, моє ім'я потрапило до списку спонсорів – Е.А.].

На презентацію збірки запросимо додатково.

З повагою та вдячністю – укладачі: Наталія Романовська, Ігор Косюга, Раїса Краєва (Галяс)».

Вже в перші дні Нового, 2025 року, надійшло повідомлення про презентацію:

«Дорогі випускники!

Запрошуємо вас на презентацію книги спогадів “Моя сто двадцять перша”

14 січня о 18.00 год. у приміщенні Бізнесцентру (Кірха) – вул. Новосільського, 68 А, перший поверх, кімната 106.

Запрошуємо випускників та вчителів!».

* * *

Знаю, що презентація відбулася успішно.

Учасники презентації

Знаю, що два екземпляри книги чекають на мене в Одесі.

Дякую Наталії Романівській, яка надіслала мені сторінки книги зі спогадами тата (стор. 82-88) та зміст книги.

Був приємно здивований, побачивши у списку імена багатьох знайомих.

Впевнений, що одесити з величезним задоволенням прочитають спогади Марка Найдорфа, Ганни Місюк, Бориса Володимирського, Інни Рікун, Сергія Осташка, Михайла Крупника, Раїси Крайової (Галяс). Це лише кілька імен, відомих далеко за межами рідного міста. До списку можна додати ім'я Інни Богачинської, яка представлена у розділі «Творчість випускників».

Причому деякі з них сьогодні живуть, як то кажуть, зі мною «по сусідству» - у Нью-Йорку.

* * *

Цю публікацію я назвав «Рідна сто двадцять перша», хоча я жодного дня не навчався в цій школі, але з дитинства знав майже всіх батькових однокласників (з подружжям), бо вони часто приходили до нас у гості, і ми бували у них. у гостях.

Я був свідком деяких ювілейних зустрічей однокласників тата.

Коли з 2015 року я почав регулярно приїжджати до Одеси та разом із Олександром Галясом проводити різноманітні презентації та творчі зустрічі, майже завжди на них приходили татусі однокласники. І завжди я дарував їм наші останні книги.

У червні 2016 року, під час чергового приїзду до Одеси, я відвідав 121 школу і передав до фонду її бібліотеки нашу з батьком книгу «”Одеський консул у столиці”. Леонід Утьосов: документи та факти».

Книга «Одеський консул у столиці» - у дар шкільній бібліотеці

Ще низка наших книг чекають на мій черговий приїзд до Одеси. І я виконаю татове прохання - передам ці книги до бібліотеки його рідної школи...