We are publishing this piece because Roman Bezsmertny is a Ukrainian diplomat who participated in nearly 60 rounds of talks with Russian representatives during the Minsk peace process. His experience and advice offer unique insight into Moscow’s negotiating tactics. This holds immediate implications for the ongoing efforts by Ukraine and its partners in bringing Moscow, despite its regular delays and intensified attacks on the Ukrainian population, to the negotiating table to achieve a meaningful and lasting peace agreement.

Bezsmertny is a former deputy prime minister, ambassador, election strategist, historian of Soviet ideology and modern diplomacy, and a co-author of the Constitution of Ukraine. He participated in the Minsk negotiations with Russia, survived the Russian invasion in his native village of Motyzhyn near Kyiv, and now runs a growing YouTube platform as an independent analyst and educator.

To see the PDF version, click here.

To read the article in Ukrainian, click here or scroll down.

Стаття доступна українською мовою тут.

Executive Summary:

• Moscow views negotiations as a strategic tool in its arsenal of war to delay, deceive, and destabilize its opponents.
• Russia enters any future negotiations from a position of weakness as its military failures, economic strain, and international isolation leave it with no credible leverage or path to lasting gains.
• Meaningful negotiation with Russia requires pressure, preparedness, consistency, accountability checking in real time, and speed to define the outcomes of the talks before the Kremlin dominates the public narrative.

On July 8, Turkish Foreign Minister Hakan Fidan reaffirmed his country’s readiness to host the third round of talks between Ukraine and Russia. Turkish media reports that Fidan is awaiting Ukraine’s response (Shafaq News, July 8). The previous two rounds of negotiations on May 16 and June 2, facilitated by the United States, achieved some progress, including prisoner exchanges. The talks, however, did not achieve their stated goal to establish a ceasefire and move to trilateral talks to reach a just and lasting peace (see EDM, May 19 [1] [2], June 2, 5, July 7; The Kyiv Independent, July 1).

Moscow has consistently delayed progress toward any meaningful peace agreements, both directly toward Ukraine and in discussions with the United States (Ukrainska Pravda, July 4; see EDM, July 14). It continues to “stall for time while it bombs civilian targets in Ukraine, as stated by U.S. Special Envoy for Ukraine and Russia Keith Kellogg (X/@generalkellog, June 30). As discussed by U.S. Secretary of State Marco Rubio, the lack of “flexibility on the Russian side to bring about an end to this conflict” is disappointing and frustrating (U.S. Department of State, July 10).

Russia, similar to the Soviet Union before it, sees diplomacy as a tool in its arsenal of war. This is contrary to the Western approach to negotiations, which is a search for mutually beneficial solutions. Russia’s approach to negotiations is not unique. Since ancient times, rulers have used diplomacy and negotiations to create favorable international conditions for waging wars, including eliminating the enemy’s allies, luring neutral parties to their side, and weakening the enemy by creating obstacles to their trade (Min, Words of War, February 15). There are, however, several steps, based on this author’s experience, that can aid in overcoming Moscow’s negotiating tactics, outlined as follows:

Ten Principles When Negotiating with Moscow:

1. Negotiate from a position of strength: Only strong pressure on Russia would compel it to adhere to the constraints of international law, thereby allowing for any progress in negotiations. Denying Ukraine military assistance and loosening Russian sanctions yields the opposite outcome as Moscow intensifies its assault on Ukrainian civilians (United Nations, June 30).
2. Come prepared: When interacting with the Kremlin, it is essential to be thoroughly familiar with their perspectives, intentions, terminology, and relevant international law, as discussed later in this article.
3. Check every claim in real time: Negotiators need to stay in communication with a support team that monitors the live feed of the talks and verifies every claim, as well as the legal norms that Moscow cites to support its claims. Even if a quote is correct, aids need to ensure that it is the most recent legal understanding of the phenomenon.
4. Keep the same team throughout the negotiations: Breaking the team into working groups or replacing its members would allow Moscow to exploit the breakdown in communication.
5. Leave all decisions to the leaders: The negotiation team should have a clear directive for the talks and stay within its boundaries. Pressure and confusion during negotiations may corrupt the decision-making process.
6. Dominate the process: There is no need to overestimate the negotiation skills of Russian diplomats. Come prepared, drive the agenda, and have several prepared solutions for each point of contention. Let them adjust their strategies on the fly. The same is true for psychological pressure. Learn everything you can about each member of the Russian team and apply individual pressure strategically.
7. Be flexible: Do not self-impose deadlines and avoid letting the Russian side create artificial limitations on the talks process, which can create additional mental pressure leading to poor decisions. Be prepared to walk away from the talks if needed.
8. Record every single word: Seriously, Record. Every. Single. Word.
9. Do not allow Moscow to obfuscate its intentions with terminology: Ask Russian delegates in advance to define every term they use. They might suggest different definitions that the other team can use to its advantage.
10. Most importantly, define the results of the talks before Moscow has the opportunity to do so: The media plan—including talking points for the post-summit press conference, draft press releases, and news updates during the talks—must be prepared in advance. Release your statement right away. Do not let Moscow exploit the pause and define the results of the talks. The media coverage of the talks might be more important than the talks themselves. Communication defines reality.

In addition to the above principles of negotiating with Moscow, it is important to understand the Kremlin’s instrumentalization of language and discourse that enables it to twist and manipulate international norms and concepts. Moscow consistently creates its own interpretations of fundamental international acts and historical precedents (Russian Ministry of Foreign Affairs, February 4). Talking to Russian diplomats, therefore, is a disorienting experience. Although this author speaks Russian as a native language, it often felt as if we were speaking different languages on different topics without an interpreter. Over time, a reasonable person begins to feel they are losing their sense of reality, common sense, and morality as they are swept into a whirlpool of duplicity.

The most recent Istanbul talks initially appeared to proceed positively, with both sides discussing the exchange of prisoners of war (POWs) (Ukrainska Pravda, June 9). The Russian side gradually introduced the topic of civilians, children, and journalists into the POWs conversation (Radio Free Europe/Radio Liberty, June 16). This bewildered the Ukrainian side. Ukrainian President Volodymyr Zelenskyy later said, “The Russians actually proposed this: we give them soldiers, and they give us children. It’s simply beyond comprehension and beyond international law” (Ukrinform, June 16). There are no international norms that govern the trade of prisoner soldiers for hostage children. There are no historical precedents for such a scenario. Deporting and illegally transferring children constitute a war crime (United Nations, December 4, 2024). This is a violation to be resolved via the Geneva Conventions and the International Committee of the Red Cross, whose mission is “to protect the lives and dignity of victims of armed conflict,” rather than a subject of peace talks as Moscow attempts to exchange children for soldiers (International Committee of the Red Cross, accessed July 10).

One of the terms at the core of the negotiation discussions, both between Ukraine and the Russian Federation, and between the United States, the European Union, and Russia, is what Moscow calls the “elimination of root causes” (RIA Novosti, January 24; President of Russia, May 8). On July 3, Russian President Vladimir Putin told U.S. President Donald Trump during their phone call that Russia would not back down from its goal of “the elimination of the well-known root causes that led to the current state of affairs,” according to the Kremlin’s report on the conversation (President of Russia, July 3). Eliminating root causes, in Moscow’s view, means returning the North Atlantic Treaty Organization (NATO) to its 1991 borders, referring to the alleged violation of NATO commitments not to expand eastward (Russian Ministry of Foreign Affairs, December 29, 2024; Magyar Nemzet, July 7).

Moscow regularly uses the term “legitimate territorial interests” during negotiations. Russian Foreign Minister Sergei Lavrov has defined Russian “legitimate territorial interests,” here expressed as “Russian sovereignty,” as equal to the “real situation on the ground” or “sphere of influence” (Sputnik, December 29). Lavrov has said that “the grounds on which Russia exercises sovereignty over the above territories” (referencing the referenda which annexed five Ukrainian territories to Russia) are based on the Declaration on Principles of International Law concerning Friendly Relations and Cooperation among States (Magyar Nemzet, July 7). Western countries have denounced the referenda as illegal (The Kyiv Independent, March 16, 2024). The U.S. State Department called the referenda “sham elections” used by Moscow to “undermine Ukraine’s sovereignty, territorial integrity, and political independence” (X/@Department of State, March 14, 2024).

Another one of Moscow’s lines during negotiations is the “indivisibility of territorial security.” The 2023 “Concept of Foreign Policy of the Russian Federation” defines the defense of territorial integrity “from destructive foreign influence” as one of its primary goals (Russian Ministry of Foreign Affairs, March 31, 2023). Moscow understands its security interests as expanding far beyond its borders. The 2021 Russian-proposed draft agreement with the United States requested that the two countries “not implement security measures … that could undermine core security interests of the other Party” (RBC, December 15, 2021; Russian Ministry of Foreign Affairs, December 17, 2021). According to the proposal, the United States should prevent further eastward expansion of NATO.  In the proposal with NATO issued on the same day, Moscow would require NATO to deploy no forces or weapons in countries that joined the Alliance after May 27, 1997 (Russian Ministry of Foreign Affairs, December 17, 2021).

The Kremlin further believes that the concept of “the right of nations to self-determination,” as Soviet leader Vladimir Lenin wrote in 1914, does not apply to Russia’s sphere of influence (Lenin, The Right of Nations to Self-Determination, 1914). Instead, Moscow’s interpretation of “elimination of root causes,” “legitimate territorial interests,” and “indivisibility of territorial security” undermines principles of sovereignty and territorial integrity of the people who happen to live on territories that Russia views as its sphere of influence. The principles of global security do not envision one country achieving its security interests at the expense of another.

As a result of Moscow’s tactics, the negotiation venue has become a place where the Russian side hands Ukrainians another ultimatum and interprets the international order according to its own legal concepts and understandings that do not exist in, or are even contrary to, international law. Conversely, the Ukrainian side responds with notions of the foundations of international law, including the UN Charter and other norms.

Moscow enters negotiations from a position of strategic weakness, despite its attempt to exploit negotiations to gain time, manipulate perceptions, and undermine international norms. This strategy has thus far been effective in stalling progress and delaying meaningful negotiations. In reality, Moscow’s battlefield goals remain unmet, its economy is strained under sanctions, and its international isolation deepens with each war crime committed. Any progress made in negotiations will expose these disadvantages rather than accommodate them.

Як Вести Переговори з Москвою: Досвід Українського Дипломата

Ми публікуємо цей матеріал, оскільки Роман Безсмертний — український дипломат, який брав участь у майже 60 раундах переговорів із представниками Росії в рамках Мінського мирного процесу. Його досвід і поради дають унікальне розуміння тактики Москви на переговорах. Це має безпосереднє значення для нинішніх зусиль України та її партнерів, спрямованих на те, щоб, попри регулярні затягування процесу й посилення атак на українське населення, змусити Москву сісти за стіл переговорів для досягнення змістовної та стійкої мирної угоди.

Безсмертний — колишній віцепрем’єр-міністр, посол, політичний технолог, історик радянської ідеології та сучасної дипломатії, а також співавтор Конституції України. Він брав участь у Мінських переговорах із Росією, пережив російське вторгнення у своєму рідному селі Мотижин поблизу Києва і зараз веде незалежну аналітичну платформу на YouTube.

Виклад основних тез:

• Москва розглядає переговори як стратегічний інструмент війни для затягування часу, обману та дестабілізації супротивника.
• Росія входить у будь-які майбутні переговори зі слабкої позиції через військові провали, економічну напругу та міжнародну ізоляцію, які позбавляють її реальних важелів і шляхів досягнення тривалих здобутків.
• Змістовні переговори з Росією потребують тиску, підготовленості, послідовності, контролю в реальному часі й оперативності для того, щоб визначити результати до того, як Кремль візьме гору в публічному наративі.

8 липня міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан підтвердив готовність своєї країни прийняти третій раунд переговорів між Україною та Росією. Турецькі медіа повідомляють, що Фідан очікує на відповідь України (Shafaq News, 8 липня). Попередні два раунди — 16 травня та 2 червня — були організовані за сприяння США й мали деякий прогрес, зокрема в питанні обміну полоненими. Проте заявленої мети — встановлення перемир’я та перехід до тристоронніх переговорів для досягнення справедливого й стійкого миру — досягнуто не було (Щоденний монітор Євразії (EDM), 19 травня, [1] [2], 2 червня, 5 червня, 7 липня, The Kyiv Independent, 1 липня).

Москва послідовно затягує прогрес у напрямку будь-якої мирної угоди — як безпосередньо з Україною, так і в діалозі зі США (Українська правда, 4 липня; EDM, 14 липня). Вона продовжує «тягнути час, одночасно бомблячи цивільні об’єкти в Україні», як заявив спеціальний посланець США з питань України та Росії Кіт Келлог (X/@generalkellog, 30 червня). Держсекретар США Марко Рубіо назвав відсутність «гнучкості з боку Росії для припинення цього конфлікту» розчаруванням (Державний департамент США, 10 липня).

Росія, як і СРСР до неї, розглядає дипломатію як частину арсеналу війни. Це суперечить західному підходу до переговорів, який спрямований на пошук взаємовигідних рішень. Підхід Росії до переговорів не є унікальним. Із давніх часів правителі використовували дипломатію для створення сприятливих умов для ведення війни: знищення союзників ворога, залучення нейтральних сторін на свій бік, послаблення супротивника через перешкоди в торгівлі (Мін, Слова війни, 15 лютого).

Проте, на основі власного досвіду, автор пропонує низку кроків, які допоможуть протистояти тактиці Москви:

Десять принципів переговорів з Москвою:

1. Вести переговори з позиції сили.
   Лише сильний тиск на Росію змушує її дотримуватись норм міжнародного права, що є передумовою для прогресу в переговорах. Відмова у військовій допомозі Україні чи послаблення санкцій дають зворотний ефект — Москва лише посилює атаки на цивільних (Організація об’єднаних націй, 30 червня).
2. Бути підготовленим.
   У взаємодії з Кремлем критично важливо знати його позицію, термінологію, наміри та міжнародне право, що застосовується. Це буде розглянуто далі у статті.
3. Перевіряти кожне твердження в реальному часі.
   Команда перемовників має бути на зв’язку з аналітичною групою, яка стежить за трансляцією переговорів і перевіряє кожне посилання на юридичні норми чи факти. Навіть якщо цитата правильна, потрібно впевнитися, що вона відповідає актуальному правовому контексту.
4. Не змінювати склад команди.
   Формування робочих груп або ротація учасників делегації створюють лазівки для Москви, яка використовує розриви в комунікації.
5. Усі рішення — за лідерами.
   Команда має мати чіткі межі повноважень і не виходити за них. Під тиском і в умовах хаосу переговорів процес ухвалення рішень може бути зруйнований.
6. Контролювати хід процесу.
   Не слід переоцінювати навички російських дипломатів. Упевнено ведіть переговори, формулюйте порядок денний, майте готові рішення для кожного спірного питання. Нехай вони підлаштовуються під вас. Те саме стосується й психологічного тиску — вивчіть склад російської делегації й використовуйте індивідуальний підхід.
7. Бути гнучким.
   Не встановлюйте жорсткі внутрішні дедлайни й не дозволяйте Росії створювати штучні обмеження, які спричиняють додатковий психологічний тиск і ведуть до хибних рішень. Ви маєте бути готовими вийти з переговорів у разі потреби.
8. Записувати кожне слово.
   Серйозно. Записуйте. Кожне. Слово.
9. Не дозволяйте Москві маскувати наміри термінами.
   Заздалегідь вимагайте чіткого визначення кожного терміна, яким оперує російська сторона. Вони можуть запропонувати різні трактування, що інша сторона може використовувати із користю для себе.
10. Найголовніше — визначте результати переговорів раніше за Москву.
    Інформаційна кампанія (основні повідомлення для пресконференції, чернетки заяв, оновлення новин під час переговорів) має бути готова заздалегідь. Публікуйте позицію негайно. Не дайте Москві скористатися паузою, щоб визначити результат самостійно. Інформаційне висвітлення переговорів може бути важливішим за самі переговори. Комунікація формує реальність.

Окрім вищезазначених принципів, важливо розуміти, як Кремль інструменталізує мову та дискурс для перекручення й маніпулювання міжнародними нормами та поняттями. Москва регулярно створює власні тлумачення фундаментальних міжнародних актів і історичних прецедентів (Міністерство закордонних справ РФ, 4 лютого). Спілкування з російськими дипломатами через це стає дезорієнтуючим досвідом. Попри те, що автор є носієм російської мови, часто виникало відчуття, що сторони говорять різними мовами на різні теми без перекладача. З часом навіть розсудлива людина починає втрачати відчуття реальності, здорового глузду й моралі, опинившись у вирі подвійних стандартів і маніпуляцій.

Останні переговори в Стамбулі спершу виглядали обнадійливо, сторони обговорювали обмін військовополоненими (Українська правда, 9 червня). Згодом російська сторона почала вводити до теми полонених також цивільних, дітей і журналістів (Радіо вільна Європа/Радіо свобода, 16 червня). Це дезорієнтувало українську сторону. Президент Володимир Зеленський пізніше заявив: «Росіяни фактично запропонували ось що: ми їм — солдатів, а вони нам — дітей. Це просто за межами розуміння й міжнародного права» (Укрінформ, 16 червня). Міжнародні норми не передбачають обміну військових полонених на викрадених дітей. У міжнародному праві немає таких прецедентів. Насильницьке вивезення та незаконне переміщення дітей є воєнним злочином (ООН, 4 грудня, 2024). Такі порушення мають розглядатися відповідно до Женевських конвенцій і компетенції Міжнародного комітету Червоного Хреста, мета якого — «захист життя і гідності жертв збройних конфліктів», а не бути предметом мирних переговорів, де Москва намагається торгувати дітьми, як солдатами (Міжнародний Комітет Червоного Хреста, відвіданий 10 липня).

Одним із ключових термінів у переговорному дискурсі як між Україною й Росією, так і в розмовах між США, ЄС і РФ є так звана «ліквідація першопричин» (РИА Новости, 24 січня; Президент Росії, 8 травня). 3 липня президент РФ Володимир Путін сказав тодішньому президенту США Дональду Трампу, що Росія не відмовиться від мети «ліквідації відомих першопричин, що призвели до нинішнього стану справ», згідно з офіційним повідомленням Кремля (Президент Росії, 3 липня). У розумінні Москви, «ліквідація першопричин» означає повернення НАТО до кордонів 1991 року, що базується на уявному порушенні зобов’язань Альянсу не розширюватися на схід (Міністерство закордонних справ РФ, 29 грудня, 2024; Magyar Nemzet, 7 липня).

Москва регулярно послуговується поняттям «законних територіальних інтересів». Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров визначає ці «інтереси», або «російський суверенітет», як відповідність «реальному становищу на місцях» або «сфері впливу» (Sputnik, 29 грудня). Лавров стверджує, що «правові підстави, на яких Росія здійснює суверенітет над цими територіями» (йдеться про референдуми щодо анексії п’яти українських регіонів) ґрунтуються на Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами (Magyar Nemzet, 7 липня). Західні країни визнали ці референдуми незаконними (The Kyiv Independent, 16 березня, 2024). Держдепартамент США назвав їх «фіктивними виборами», які Москва використовує для «підриву суверенітету, територіальної цілісності й політичної незалежності України» (X/@Department of State, 14 березня, 2024).

Ще один термін, який часто вживає Москва, — «неподільність територіальної безпеки». У «Концепції зовнішньої політики Російської Федерації» від 2023 року одним із головних пріоритетів визначено захист територіальної цілісності «від руйнівного зовнішнього впливу» (Міністерство закордонних справ РФ, 31 березня, 2023). Кремль трактує свої інтереси безпеки як такі, що виходять далеко за межі її кордонів. Проєкт договору з НАТО 2021 року вимагав, щоб сторони «не здійснювали заходів безпеки, які можуть підірвати основні інтереси безпеки іншої сторони» (РБК, 15 грудня 15, 2021, Міністерство закордонних справ РФ, 17 грудня, 2021). Згідно з пропозицією, США повинні запобігти подальшому розширенню НАТО на схід. Згідно з пропозицією щодо угоди з НАТО, опублікованою того ж дня (Міністерство закордонних справ Росії, 17 грудня 2021 року), Москва вимагатиме від НАТО не розгортати жодних сил чи озброєння в країнах, які приєдналися до Альянсу після травня 1997 року.

Крім того, Кремль вважає, що принцип «права націй на самовизначення», який свого часу підтримував Ленін, не застосовується до країн у межах «сфери впливу» Росії (Ленін, Право націй на самовизначення, 1914). Таким чином, російські трактування термінів «ліквідація першопричин», «законні територіальні інтереси» та «неподільність безпеки» підривають суверенітет і територіальну цілісність народів, що проживають на територіях, які Кремль вважає своєю зоною впливу. Принципи глобальної безпеки не допускають, щоб одна країна досягала власної безпеки за рахунок іншої.

У результаті такої тактики місце переговорів перетворюється на арену, де російська сторона висуває ультиматуми й намагається трактувати міжнародний порядок згідно з власною правовою системою, яка або не існує в міжнародному праві, або прямо йому суперечить. Водночас українська сторона відповідає аргументами, заснованими на Статуті ООН та інших базових нормах.

Москва вступає в переговори з позиції стратегічної слабкості — попри спроби виграти час, маніпулювати сприйняттям і підривати міжнародні норми. Така стратегія виявилася ефективною у стримуванні прогресу, але її результативність вичерпується. На полі бою Москва не досягла заявлених цілей, на її економіку тиснуть санкціями, а міжнародна ізоляція поглиблюється з кожним новим воєнним злочином. Будь-який успіх на переговорах радше підсвітить ці слабкості, ніж компенсує їх.